Ломка

Необхідна ще одна порція.
Я прилипаю долонями до повітря.
Ніби кажу цим: "здаюся".

Може, продати нирку,
й купити його десь тонну.
носити на спині, ніби кисневий балон водолази.
і, поки ніхто не бачить, вдихати, вдихати, вдихати.
Насичувати ним свою кров.

мені треба ще одна доза

натхнення.

Про поетів

Небо залишає відбитки пальців,

що обпікають нам тіло.

щоразу глибше.

Ми перетворюємось в бувальців,

приречених вірити в неможливе.

Тиші

достатньо щоб чути себе щасливим.

А, кажуть, бракує лиш кальцію.

Щоб виростали вітрила.

І наші тіла не у владі.

І душам до цього звично.

Ми всі поштамповані небом

насправді.

Ми всі лиш поети

фактично.

Різні

Можна я буду думати твоїм голосом?

Напевне, тоді ми станем гранично схожими.

А поки, ти лиш від серця до мозку, від мозку до серця.

І ніяких спільних займенників.

Відсутність точок дотику і різні почерки.

Цей листопад коливається амплітудами твоєї присутності.

Люди очікують кінця світу.

А мені паралельно до цього виміру.

Краще взагалі не думати.

Все – одно не забуду твій голос.

Все – одно кінця світу не буде.

Ми різні у всіх вимірах.