Небо залишає відбитки пальців,
що обпікають нам тіло.
щоразу глибше.
Ми перетворюємось в бувальців,
приречених вірити в неможливе.
Тиші
достатньо щоб чути себе щасливим.
А, кажуть, бракує лиш кальцію.
Щоб виростали вітрила.
І наші тіла не у владі.
І душам до цього звично.
Ми всі поштамповані небом
насправді.
Ми всі лиш поети
фактично.
Немає коментарів:
Дописати коментар