Тут осінь бере початок. 2011. пожовклі вірші.

Мовно.

Це листя почало розмовляти.

Суржиком.

Я зробила йому зауваження,

Все - таки листя повинне бути патріотом!

Це ж не рекламний флаєр, чи бюлетень на виборах.

Це - листя…

Воно настільки прекрасне,

Що йому пасує тільки українська мова.

Мова…Така ж…

Ніби з казки,

Ніби зачарована.

Така ж …

На холодному асфальті,

Нікому не потрібна.

Із відбитком чиїхось ніг…

*   *   *

Я би хотіла щось написати,

Але бракує слів.

Я би хотіла сто доларів мати, -

Маю лиш кілька зір.

Я би хотіла навчитись літати –

Не вистачає крил.

Я би хотіла нічого не знати,

Я би хотіла, повір…

*   *   *

Я сьогодні залишу осінь,

Я залишу її недопитою.                                                           

Дріб’язковою і розмитою

Я сьогодні залишу осінь.

Карантин

Я хвора. І терафлю тут не допоможе.

Тільки столова ложка доброякісного гумору.

Тричі на день. Бажано після дощу.

*   *   *

Я не знаю, чому ця осінь

Забуває всі дні і дати,

Я не знаю, але так важко

У калюжі не заливати

Свою пам’ять, холодну й мокру,

Своє небо таке прозоре

І до болю знайомі зорі.

Смакові рецептори

Моє небо збили у вершки

І посипали шоколадом

За брудним склом вітрини,

Щоб хтось побачив і

Завітав у дешеву кав’ярню.

Замовив трохи вітру,

Що перегортатиме сторінки меню

І, чекаючи, слухав російську попсу,

Яка заполонила наш музичний простір.

Хтось за сусіднім столиком почав диміти

Та перехожий цього не помітить,

Бо на телефон знову надзвонює депресія

Ні, трубку брати не треба, хай передзвонить.

Тим часом, офіціант вже несе моє небо

Навіть відчувається запах дощу…

І якось холодно стало,

Мабуть, знов не заплатили за сонце.

Прикро.

Реєнкарнація

В наступному житті

Я буду комусь римою,

Раною і рекламою.

Я стану Батьківщиною,

І стану драмою.

Твоєю не причиною

І трохи павутиною,

Такою нерозчинною

Я стану тобі римою.

*   *   *

У моїм Завіконні,

І до того ж не зовсім законно,

Оселилася чиясь Осінь.

Так нахабно і зовсім без просу.

Та ще й хвора – хронічне безсоння,

У цім зболенім Завіконні.

У моєму веснянім волоссі

Загубилася чиясь Осінь…

 *   *   *

Божеволій, будь ласка!

Це єдині ліки від холоду.

І нехай дуже дорого,

Та лиши мені свою маску.

Усміхайся і слухай,

Я занадто в тобі голосно

Перечитую твої повісті,

Що лишатимуть світ бездушним.

Відпусти його, нехай котиться

Твій здоровий глузд залізницями

Між вокзалами і столицями

Божеволій, мені так хочеться.

Титри опісля

А колись ми відродимось титрами,

У наступному житті.

Вже обоє на самоті

Між рядками сумної молитви.

Зовсім скоро ми перестанемо…

Перестанемо помирати,

І навіщо знову вдавати?

Бо живемо все – таки заново.

Постривай, в мене час

Пересох між повіками знову,

І ховаючись в кожному слові,

Називатимуть титрами нас.